27 жовтня, у День української писемності та мови, ми долучаємося до Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності — 2026. Цьогоріч він особливий не лише своєю назвою, а й глибоким змістом, що торкається найпотаємніших струн душі.
Автор тексту — Артур Дронь, український письменник, ветеран російсько-української війни. Людина, яка знає ціну кожному дню, кожному слову, кожній звістці від рідних. І, мабуть, саме тому назва «Лист, який не закінчується» звучить так щемливо, як нагадування про тих, кому ми хочемо сказати найважливіше, кого обійняти, кого чекаємо і за ким сумуємо.
Цьогорічний диктант звучить голосами Артура Пройдакова, учителя української мови та літератури, і Даші Астаф’євої, співачки, громадської діячки та волонтерки. Їхнє читання об’єднує тисячі українців у різних містах і країнах.
А ми пишемо… Вслухаємося в кожне слово, затамовуємо подих, виводимо рядки на папері. І кожен у цю мить, можливо, пише свого невидимого листа — мамі й татові, дітям, друзям, нашим захисникам і захисницям, тим, хто далеко, і тим, кого вже не повернути…
У час, коли Україна виборює своє право на життя, свободу й майбутнє, рідна мова стає для нас чимось більшим, ніж засіб спілкування. Вона — наша пам’ять, наша ідентичність, наш зв’язок між поколіннями. Вона допомагає сказати те, на що часом бракує сил: “Люблю, пам’ятаю, чекаю, вірю…”
“Лист, який не закінчується» сьогодні писала вся наша шкільна родина: діти, педагоги й батьки, які нині захищають Україну на фронті. Кожен — зі свого місця, зі своїми думками й переживаннями, але всі — єдині в любові до рідного слова, до своїх дітей, до України. І, мабуть, саме в цьому найбільша сила нашого єднання: від шкільної парти до передової нас об’єднує мова, яка тримає, зігріває й нагадує, заради чого ми живемо та боремося. 
І зовсім неважливо, чи буде в диктанті помилка. Важливо, що ми поруч. Що нас єднає українське слово. Що ми продовжуємо писати свою історію — щодня, щохвилини, усім серцем.
Нехай цей лист ніколи не закінчується. Нехай у ньому завжди буде місце для любові, надії, вдячності й віри. Нехай найважливіші слова обов’язково знайдуть своїх адресатів.
Пишемо українською. Думаємо українською. Єднаємося серцями.
Ми — Україна. І наша історія триває…
